Привіт, міжсезоння!

За вікном холодно, темно, понуро і депресивно.

Шикарний час, щоб полемізувати про міжсезоння, підготовку до сезону, складові успіху та індивідуального розвитку в якості гонщика / релакс-байкпарк / шопопало катальщика.

Знову ж поговоримо про «сумнівні» дисципліни та підготовку до них.

Спочатку щодо міфів. «Жирні воїни гравіті, пузо віджерли, не можуть ніхрена в горку, ноги не бриті, невдахи срані».

А й правда, що тут такого, їхати з гори? Відпустив гальма, вирячив очі і попер, як обдовбаний паровоз. Щось в цьому є. Чом би й ні? Давайте спробуємо.

Беремо звичайного кантрійця, плюс-мінус успішного, яким був автор рочків з 10 тому, даємо йому велік побільше, ставимо на старт даунхільної траси, бажано в горах. Щоб і кут побільше, і валуни розміром з жирну корову – як в рекламі «мілки».

Далі відбувається приблизно наступне:

  • Пульс за перші 20 секунд летить до максимума.
  • Погляд «забивається» і опускається під колесо.
  • Тіло приймає форму покаліченого струмом равлика, зігнувшись і паралітично смикаючи кінцівками навіть на мінімальних «ходах».
  • Швидкість проходження траси стрімко прямує в нікуди.

Так собі картина, правда?

Опишу своє, упереджене бачення:

Катання ендуро, ДХ та, деякою мірою, кроскантрі на мінімально пристойному рівні потребує більш вдумливого та розважливого підходу. Якщо в шосе та тріатлоні наш фундамент – це фізична підготовка, на яку ми вже надбудовуємо техніку (й то далеко не всі), то екстремальні дисципліни – це цілий комплекс складових, викинувши одну з яких, ми поїдемо або в найближчу лікарню, або кататимемо равликстайл із спаленими гальмами і сумнівним задоволенням від процесу.

Якщо зовсім спрощено, то якісне катання, на мою упереджену думку, складається з наступних речей в певному співвідношенні:

 

Поїхали:

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА

«Але зчм?», – спитає більшість. Спуск 4-6 хвилин, накатіком. Нафіга нам фізо? Все вірно, 4-6 хвилин, накатіком. Але ми маємо розуміти, що в умовах повної викладки – це 4-6 хвилин по пекельному рельєфу, на граничних швидкостях і пульсі під 200 ударів на хвилину майже зі старту. При цьому всьому потрібно ідеально чітко мислити, керувати велом, прораховувати траєкторії, точки гальмування, мінімізувати ризики і не загинути. В нас немає часу на відхекатись, відпочити і потупити. Ми працюємо цей проміжок часу в максимально жорстких з точки зору безпеки і навантажень на організм умовах. Так, звісно, нам не потрібно крутити години марафону і пекельна витривалість шосерів чи кантрі ні до чого, але ми мусимо вижити в цей короткий проміжок часу, відпрацювавши трасу на ногах, і показати більш-менш пристойний результат. Повірте, це не так просто.

Розподілимо фізичну підготовку на частини.

  1. Шосе. 1-2 години на тиждень з максимально інтенсивною роботою на прискорення, бажано в гірку, по декілька хвилин, стоячи. Для не профі, як ми, я вважаю, цього достатньо. Взимку можна покручувати станок, але не забувайте вставати і працювати стоячи, максимально пропрацьовуючи м’язи, які ми використовуємо на спусках в горах.
  2. Басейн/зал в міжсезоння. Плавати ненавиджу, тому зиму проводжу в залі. Трьох раз на тиждень для нас хом’яків – з головою. Якщо йдете в зал вперше – дуже раджу взяти тренера на декілька місяців для розуміння технік роботи з тренажерами і вільними вагами та розробки програми під себе. Через місяць слова «спліт тренування», «статодинаміка», «м’язова відмова» перестануть вас лякати. Намагайтесь рівномірно прокачувати і ноги, і верхню частину тіла, фокусуючись на м’язах спини. Прокачана рівна спина – це той фундамент, навколо якого будується і техніка, і фізична підготовка. Зверніть увагу, як їздять топові ДХ-гонщики на кубку світу. Над трасою досить плавно летить спина і окремо від неї паралітично смикаються ноги, руки, вел, щупальця і решта кінцівок.
  3. Кантрі. Чим крутіше ви хочете катати ендуро/ДХ, тим більше вам потрібно катати… кроскантрі! Бажано, не по полям-лісам, а в максимально бойових умовах з крутими спусками і підйомами. Тут ми вбиваємо відразу двох кроликів – пропрацьовуємо серцево-судинну систему і техніку. В сезон я ігнорую підготовку на шосе на користь кантрі.

 

НАПРАЦЮВАННЯ РЕФЛЕКСІВ

Навіть без нормальної фізо, маючи круті напрацьовані рефлекси, ви будете їхати на пристойному рівні. Починати слід з формування адекватної посадки, й на цьому фундаменті вибудовувати і заганяти в рефлекси правильні рухи. Добре, що зараз немає проблем з матеріалом. GMBN на youtube / Брайан Лопес / численні МТВ-школи (наприклад, наша FollowMe :), тощо.

В маунтінбайку, як і в будь-якому спорті, найпростіший і найефективніший спосіб прокачати техніку – це взяти тренера, який створить під ваші потреби індивідуальну програму і буде вас ганяти по ній. Але якщо в силу соціопатії, фінансових причин чи будь-яких інших цей шлях вам не підходить, завжди можна до всього дійти самому, витративши на це дещо більше часу.

На деякий час доведеться забути про фанове катання з друзями на спотах і в лісах. Наше завдання – нудно і прискіпливо пропрацювати основні скіли до такого рівня, щоб їдучи на якійсь гонці на пульсі 199.9, не думати, як пульнути ту 10 метрову пролітку з алігаторами чи повернути на страшному корінні, не шваркнувши кишками і не відгальмувавшись в нуль. Це все мусять за вас робити рефлекси та підсвідомість.

 

БОЖЕВІЛЛЯ І ВІДВАГА

Цей пункт недарма займає так багато на моїй діаграмі. Для катання сумнівних дисциплін не достатньо мати круту фізуху і техніку. Нам потрібна дещиця божевілля і ще трошки агресії. Частіше за все, щоб перейти в своєму катанні на наступний рівень, нам потрібно ризикнути (пульнути більший трамплін з ямою, який ми ще не пуляли, з’їхати секцію з гострими валунами тощо). Якщо ми вже стали на слизьку доріжку екстремальних дисциплін, то маємо бути готові ризикувати і час від часу травмуватись, бо не завжди наш ризик виправданий і адекватний. Тут також діє дуже проста формула: чим повільніше прогрес – тим менше травм. І навпаки.

 

ДОСВІД

Оокей. Ми прокачались в залі до ступеню «Тєло, блядь, я їбу. Кожа, як у бога» ©. Видрючили техніку на локальних спотах, взяли крутий вел, обвішаний топовими залізяками. І що це нам дає? А нічого не дає. Потрібна практика в бойових умовах. Бойові умови – це завжди гори, затяжні спуски з різноманітним рельєфом, коли ви їдете втомлені, помиляєтесь, вам страшно. Адекватна поведінка в алярм-умовах, коли вас вже майже намотало на сосну, також дається тільки через досвід. Чим більше ви катаєтесь в горах і падаєте – тим менше паніки в вас викликатимуть несподівані втрати контролю \ туристи \ дракони \ єдинороги на трасі.

Накат в горах помножений на технічні навички плюс фізична підготовка ділена на трошки божевілля – і все, ви незалежна і самостійна жінка круто катаючий аматор.

 

ВІК

Тут все просто. 15-16-річний хлопчина вбирає навантаження та знання, як губка. Чим ви молодші, тим менше вам потрібно часу на опанування свого тіла і вела. Те, на що в молодого пацана піде 3-4 години часу (наприклад, на опанування поворотів в ідеальних умовах), в дядьки 30+  займатиме тиждень. Все досить умовно і індивідуально, звісно, але якщо вам не 20 років і ви не зрощуєте переломи за тиждень, то доведеться приділяти набагато більше часу і уваги технічним елементам, не говорячи вже про фізичну підготовку.

 

ВЕЛ

Особисто я не вірю, що крутий велік допоможе вам їздити сильно краще. Так, велосипед має бути адекватним, справним, з працюючою підвіскою, але зміна велу за 700 баксів на вел за 6000 баксів дасть вам ну 3% на часі проходження траси, ну 5%. Маю купу друзів, які на стрьомних, недорогих, мало не кантрійних підвісах навозили вічність людям, в яких одне колесо коштує дорожче за весь велік опонента.

 

Ліричний відступ:

Йшов 2008-й рік, ми були молоді та красиві, кантрі обридло, туризм по горам теж вже не вставляв. Вибір був – або йти в літрбол, або міняти дисципліну. Враховуючи те, що від більшості кантрійних друзів в горах на спусках їхав в точку, старість була досить далеко і Крим ще був наш – ДХ/ФР! Шикарний вибір! Катишся собі вниз, тренуватись не потрібно, можна бухати, кататись і отримувати задоволення від життя, гір і моря.  Було куплено гидотний Mongoose black diamond на 190 мм ходу й понеслась! Фізуха ще залишалась, в голові пінопласт, руки з сраки. Фантастика! Почавши їздити ДХ-гонки і постійно падаючи, я показував фантастичні результати: 87-й з 88, 37-й з 50, 54-й з 60 і тому подібні варті паралізованого мерця місця. Відтошнивши в такому режимі 5 років, розгубивши фізо, трошки навчившись кататись і набравши десяток кіло не корисної ваги, одного дня я дійшов до розуміння, що роблю якесь лайно.  Якраз починалась зима, під рукою валялась куплена досить давно на Землячці книга Брайана Лопеса і стукнуло 30. Саме час щось міняти 🙂 . Виявилось, що не боги катають ДХ в Україні; й, змінивши підхід від розпиздяйського на систематичний, на початку сезону 2014-го року я вже заїжджав в призи по майстрам на всіх мініДХ гонках, в яких брав участь, і прийшли результати в горах. На все це пішло 3 місяці залу і півтора місяці фокусного тренування техніки в розрізі отриманого за роки катання досвіду.

Висновок: чітке розуміння того, що, коли і як потрібно робити, – ключ до того рівня катання, на якому нам не буде соромно перед самим собою.

Автор: Сергій Завальний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *